Минуло 37 років з часу, як професор Г.А.Аветисян дорогою до Румунії у справах видавництва матеріалів Міжнародної федерації пасічних об’єднань Апімондія, зупинявся у Закарпатті, де й відбулося його перше знайомство з карпатськими бджолами на пасіці обласного бджолорозплідника. Він був зачарований миролюбивістю місцевих бджіл, їхнім інтенсивним весняним розвитком, вражаючою працездатністю на зборі меду і пилку, а також відбудовою стільників. Це стало початком багаторічного співробітництва з кафедрою бджільництва Московської академії ім. Тімірязєва не тільки бджолярів Закарпаття, а й усієї України (В.Гайдар, В.Пилипенко, „Пасіка”, № 9, 1996). У тому ж році до м. Мукачевого, на бджолорозплідник, відрядили аспіранта цієї кафедри І.К.Давиденка, який почав вивчати морфобіологічні й господарські особливості карпатських бджіл Рахівського району та поліпшувати їх. У результаті трьохрічних досліджень карпатських бджіл у місцях їхнього природного розселення та випробування в умовах Рязанської області в Росії (А.П.Угроватов, 1975) було зроблено висновок, що гірські райони Закарпаття населяє сіра карпатська бджола. Вона дуже схожа з широко відомою країнською бджолою, але вигідно відрізняється від неї малою рійливістю. Підсумком роботи Давиденка було виділення 78-ої лінії карпатських бджіл, сім’ї якої на 35-40% відрізнялись підвищеною продуктивністю та плодовитістю маток.
Майже одночасно почав вивчати карпатських бджіл і співробітник цієї кафедри В.О.Губін, який пізніше став її завідувачем. Він відселекціонував 7/-му лінію бджіл. Вона виявилась найкращою при випробуваннях у сурових умовах Західного Сибіру. її ‘ морфобіологічні особливості вчений поклав у положення біоморфологічного стандарту чистопородних карпатських бджіл. В.О.Губін був одним із організаторів масової репродукції карпатських бджіл в ізольованих місцях напівпустельних районів Узбекистану та південного Казахстану з метою їх поставки на розплідники Північного Кавказу для їх масової репродукції. Результати цих робіт дали підставу професору Г.А.Аветисяну для організації всебічного вивчення, випробування та поширення карпатських бджіл у різноманітних зонах колишнього СРСР. За досить короткий термін карпатські бджоли пройшли успішне випробування практично в усіх регіонах Радянського Союзу. Роботу виконувала ціла плеяда аспірантів та співробітників кафедри бджільництва ТСГА. Серед них -когорта українців: І.К.Давиденко, В.А.Гайдар, В.П.Пилипенко, В.Д.Хижа, І.І.Мерцин, С.А.Костенко, Н.Тимченко, які в процесі дослідження карпатських бджіл успішно виконали та захистили кандидатські дисертації. Крім них, у загальну справу всебічного дослідження карпатських бджіл вагомий внесок зробили професори В.Г.Кашковський і Ю.А.Черевко та такі науковці, як І.М.Кудінова, І.Ю.Верещака, О.М.Угроватов, А.В.Морозов, Л.О.Пічкова та інші.
За відносно короткий термін ці дослідники виконали низку робіт: відселекціонували 8 ліній карпатських бджіл; розробили методику прискореної оцінки якості маток по нащадках; запропонували найефективніший (на той час) тип нуклеусного вулика; виявили пари ліній, які при схрещуванні дають найбільший ефект гетерозису; розробили і впровадили у виробництво технологію виробництва та використання відселекціонованих карпатських бджіл у пакетній справі, яка, по суті, зробила революцію в технологічних процесах бджо-лорозплідницьких господарств СРСР; провели порівняльне вивчення карпатських і кавказьких бджіл на запиленні насінників конюшини, яке показало, що карпатянки працюють на квітках червоної конюшини не гірше, ніж кавказянки, а після дресирування – навіть ліпше; показали ефективність радіоселекції карпатських бджіл; вивчили сезонну мінливість екстер’єрних ознак карпатських бджіл в гірській і долинній зонах у місцях їхнього природного розселення; дослідили резистентність (стійкість) різних ліній карпатських бджіл до нозематозу та вплив інбридінгу і міжлінійної гібридизації на екстер’єрні, інтер’єрні і господарсько корисні їхні ознаки. Із 1990 року основні роботи з удосконалення племінних якостей карпатських бджіл й організації системи їхньої охорони проводить Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича, який у гірській місцевості має три задовільно ізольовані чистопородні пасіки. У підборі місць під пасіки приймав безпосередню участь директор Інституту бджільництва, професор Л.І.Боднарчук. На цих пасіках поглиблену селекційну роботу ведуть співробітники відділу селекції і репродукції карпатських бджіл, що знаходиться в м. Мукачевому. Науковці відділу розробили програму селекції бджіл у напівзакритій мікропопуляції, методики створення суцільних масивів чистопородних карпатських бджіл та визначення їхньої чистопородності, відселекціонували три типи чистопородних високопродуктивних карпатських бджіл. Загалом їх високо оцінили пасічники як нашої країни, так і багатьох зарубіжних. Про особливу популярність і значимість карпатських бджіл за межами України свідчить той факт, що їхнім дослідженням і вдосконаленням займається спеціальний підрозділ Науково-дослідного інституту бджільництва.
Варто згадати й про те, що карпатські бджоли типу „Вучківський” отримали дуже добру оцінку у селекціонерів Чеської Республіки в програмах створення ліній бджіл, резистентних до грибкових захворювань та вароатозу. До того ж, вони відзначають здатність карпатських бджіл відшукувати джерела медозбору на значно більшій віддалі від пасіки. Як обдурюють пасічників? На даний час у структурі чистопородних відселекціонових карпатських бджіл є три типи: „Вучківський”, „Говерла” і „Колочавський”. Масово репродукуються перші два типи. І це типи, а не лінії. Принципова різниця між ними в тому, що у створенні типу за розробленою нами програмою „Селекція бджіл у напівзакритій мікропопуляції” бере участь декілька десятків видатних неспоріднених високопродуктивних маток, а при відборі лінії – одна. Лінії бджіл, які були відселекціоновані на Закарпатті в попередні роки, якими б добрими вони не були свого часу, безповоротно втрачені. Тому не перестаю дивуватись і обурюватись, коли пасічники говорять, що вони придбали маток тієї чи іншої лінії. Таким пасічникам моя відповідь єдина – вас обдурили. Створення типів бджіл на сучасному світовому етапі знань генетики бджоли є найпрогресивнішою формою ведення селекції бджіл, бо саме вона передбачає найповніше акумулювання та збереження в усій повноті статевих алелей бджіл певного природного ареалу. І це підтверджується багаторічним успішним розведенням карпатських бджіл типу „Вучківський” на пасіці, що розташована в с. Вучкове Міжгірського району Закарпатської області.
Створений тут тип без перебільшення є гордістю Інституту бджільництва ім. П.І.Прокоповича. Нам вдалося створити чистопородний і висококонсолідований тип карпатських бджіл, довжина хоботка яких відповідає нижній межі цієї ознаки довгохоботних кавказьких бджіл. Ця особливість вучківських бджіл разом із притаманною їм високою заповзятливістю відкриває високу ефективність їх використання на запиленні насінників конюшини, люцерни та інших ентомофільних рослин з глибоким заляганням нектару. Господарські ознаки чистопородних бджіл На основі майже 40-річного всебічного вивчення і використання чистопородних відселекціонованих карпатських бджіл у зоні їхнього природного розселення, у різних зонах України та Росії і деяких інших зарубіжних країн дають основу стверджувати, що цим бджолам притаманний цілий комплекс цінних біологічних і господарських ознак: вони досить миролюбні і зимостійкі; успішно витримують безоблітний період до 6 місяців і досить стійкі до ураження нозематозом; мало рійливі; добре орієнтуються, у зв’язку з чим найпридатніші для павільйонного утримання та в теплицях; до льотно-збиральної діяльності залучаються у більш ранньому віці, що також важливо для теплиць, де період їхнього життя значно скорочується; інтенсивно розвиваються в ранньовесняний період, а тому ефективно опилюють сади; відносно швидко набирають оптимальну силу і з надходженням у гніздо значної кількості нектару скорочують виховання розплоду; легко переключаються з одного виду медоносів на інші; можуть збирати нектар з низькою концентрацією цукрів; мають довгий хоботок – 6,5-6,9 мм, що дає їм можливість збирати нектар з червоної конюшини й ефективно запилювати її; не знижують льотної активності після відбору матки і частини розплоду, тому при виробництві пакетів не знижують медозбір; матки у них високо яйценосні, що дало можливість поставити пакетне бджільництво на якісно новий рівень, бо відпала потреба підсилювати пакетні сім’ї розплодом від зимувалих та утримувати товарні відводки; медова та воскова продуктивність карпатянок у місцях виробничого випробування на 30-50 % вища, ніж у місцевих. Отже, наведена характеристика цілком підтверджує висновок відомого дослідника карпатських бджіл В.О.Губіна про рідкісний випадок спадкової концентрації багатьох корисних ознак у результаті тривалого природного відбору в особливих природнокліматич-них умовах. Цей факт набуває ще більшого значення у зв’язку з тим, що природне поєднання ознак характеризується високим ступенем передавати їх нащадкам і стійкістю в поколіннях за чистопородного розведення і використання. Саме ця особливість карпатських бджіл і визначає їхню високу ефективність використання в усіх зонах нашої країни і ряду інших. Проте, передача цінних властивостей бджіл та найбільший прояв тієї чи іншої породи значною мірою визначається технологією виведення маток. Тому на матковивідних пасіках повинні застосовувати найсучасніші технології. Тільки вони дають можливість одержувати високоякісних маток, які можуть у всій повноті розкрити генетичні можливості породи. На жаль, на сьогодні таких пасік обох наших вітчизняних порід обмаль. Первинні репродуктори чистопородних карпатських маток знаходяться в Закарпатті і це природно. Вони забезпечували і забезпечують первинним племінним матеріалом розплідники карпатських бджіл України та Росії. В Прикарпатській зоні, згідно з моїми даними, найкращим репродуктором карпатських бджіл є приватна пасіка ученого пасічника Міська Володимира Ільковича, який виводить не тільки племінні матки від всебічно перевіреного племінного матеріалу, а й веде наукову роботу з його удосконалення та інших питань.
Попит на бджоломатки. У колишньому Радянському Союзі найпотужнішим розплідником карпатських бджіл був розплідник в м. Мукачевому. Попит на його матки був необмеженим. Тому основну їх кількість відправляли на розплідники Північного Кавказу та на пасіки інших республік. В Україні ж, в основному, поширювали матки з досить потужних вторинних бджолорозплідників Луганської та Черкаської областей. Основну кількість маток, що виводили на них, використовували на пасіках цих та навколишніх областей. Продуктивність пасік. Як же впливали карпатські матки на продуктивність пасік згаданих областей? Позитивно і тільки позитивно – такий висновок зроблено на основі даних аналізу продуктивності бджолосімей за ряд десятиріч. Наприклад, за даними А.П.Стройної, яка працювала зоотехніком Луганської бджолоконтори понад тридцять років і була організатором обласного бджолорозплідника, на якому у різні часи репродукувались матки і кавказьких, і карпатських бджіл, з організацією виведення карпатських маток продуктивність громадських пасік зросла вдвічі. За високу продуктивність карпатянок їй вдячні багато пасічників Луганщини та сусідніх областей, де на багатьох пасіках стабільно збирають від сім’ї по 50-100 кг меду. І це пояснюється тим, що на них, до поширення карпатянок, розводили помісі кавказьких бджіл невідомих поколінь, які невитривалі в зимівлі та малопродуктивні через свої біологічні особливості. На жаль, деякі пасічники й досі мають ностальгію за кавказькими бджолами і „хворіють лихоманкою” використання їхніх помісей, не усвідомлюючи шкоди, яку вони приносять національному бджільництву. Такі пасічники не бажають бачити, що майже таку саму додаткову кількість меду можна отримати, використовуючи внутріпородний гетерозис, схрещуючи окремі лінії чи типи бджіл вітчизняних порід та їхній міжпородний гетерозис. Пошук ефективних внутріпо-родних гібридів є перспективним у плані підвищення продуктивності бджільництва. При гібридизації суттєво зростає продуктивність бджолиних сімей і, що дуже важливо, зберігається чистота породи.
Так, вивчення та використання міжтипових гібридів карпатських бджіл у степовій частині Криму показало, що у гібридних форм збільшується життєздатність бджіл, розміри тіла, стійкість до хвороб та продуктивність від 19 до 31 %. До того ж, серед гібридних форм продуктивніші ті, у яких більші розміри тіла. Це дуже значний потенціал збільшення виробництва продуктів бджільництва в нашій країні. Проте, мало хто свідомо використовує явище гетерозису при чистопородному розведенні. Збереження аборигенних бджіл. Розповідаючи про карпатських бджіл, не можу не сказати про стан збереження цих бджіл та українських степових. Про важливість збереження аборигенних бджіл назріло питання не тільки у нас, айв усьому світі. Багато країн уже беруть участь у програмі фіксації генофонду медоносної бджоли на всій земній кулі, щоб зберегти вихідний матеріал для наступного племінного розведення і селекції. Без сумніву усі породи і популяції бджіл України є неоціненним скарбом і необхідно на державному рівні вживати належних заходів щодо їх збереження. Щодо карпатських бджіл, то твердо можу сказати, такого ставлення до їх збереження не-існує, як і немає, на мій погляд, в державній аграрній структурі підрозділу, який би належно відповідав за стан галузі бджільництва і, зокрема, за стан племінної справи, матеріальне забезпечення якої погіршується із року в рік. На це я звертав увагу в своїх публікаціях та річних наукових звітах. Як же можна виконувати роботи з пошуку та збереження чистопородних форм аборигенних бджіл, коли науковці мають лише жалюгідну оплату праці. Немає коштів на відрядження, придбання комп’ютерної техніки, організацію ізольованих репродукторів різних порід, пошук нових чистопородних форм аборигенних бджіл та створення їхніх заказників.
Де взяти кошти на племінну справу Дехто з чиновників може заперечити, що це не зовсім так, мовляв в останні роки кошти на племінну справу держава виділяє. Але, чи доходять вони до селекціонерів і чи впливають на покращення стану племінної справи в бджільництві? Щодо карпатської породи, до якої я маю безпосереднє відношення уже не одне десятиріччя, скажу твердо – ні! Селекціонери не причетні до розподілу коштів на племінну справу і довідуються про них випадково. Чому? Чиновники Міністерства аграрної політики, які розподіляють кошти на проведення племінної справи у бджільництві, та ті, що отримують їх, жодного разу не розповіли на сторінках наших пасічницьких часописів про мету використання цих коштів та користь бджільництву від їх вкладення. А це є національним питанням, від якого залежить майбутнє нашого бджільництва та його користь для загальнонародного господарчого комплексу. Адже бджоли в нашій країні забезпечують запилення близько 3 млн. га посівів ентомофільних сільськогосподарських культур, а користь від бджіл, як запилювачів, у декілька разів перевершує користь від їхніх продуктів. Не є перебільшенням, що й здоров’я нації значною мірою залежить від бджіл. У багатьох розвинених країнах це належно оцінено. Селекційні племінні пасіки тієї чи іншої породи бджіл правомірно можна порівнювати з селекційним стадом певної породи великої рогатої худоби. Проте, ставлення державних чиновників до цих селекційних структур має разючу відмінність. Якщо селекційні центри (ферми) більшості порід корів мають зразковий вигляд та сучасне обладнання для виконання поставлених завдань, то селекційні пасіки (а центрів таких і не існує) мають жалюгідний вигляд, бо на проведення на них селекційної та племінної роботи державні кошти не доходять. Дуже дивно, що селекційні пасіки залишаються поза увагою держави з причини примх чиновників, котрі розподіляють кошти на племінну роботу в бджільництві.
Ми конкретно залежимо від пана В.Г.Мовчана, бо він єдиний, хто відстоює інтереси обласних пасічницьких структур у Міністерстві аграрної політики і я вважаю, що, перш за все, від нього залежить розподіл коштів. Чомусь у кошторисі витрат на племінну роботу немає статей витрат на селекційну роботу та збереження й удосконалення аборигенних бджіл. Виходить не природно, що племінні пасіки вторинних репродукторів одержують якісь кошти на їх підтримання та проведення племінної роботи, суть якої (згідно з статтями кошторису) зводиться до придбання племінного матеріалу, а тим, у кого цей матеріал придбали, коштів не знаходиться. Це, в основному, селекційні пасіки Інституту бджільництва ім. П.І.Проко-повича та його Полтавського філіалу. Перспективи розвитку племінної справи. Незважаючи на такі невеселі реалії щодо проведення племінної роботи на сучасному рівні, співробітники Інституту бджільництва ім. П.І.Прокопови-ча у травні 2002 року провели експедицію на гірські пасіки Рахівського району Закарпатської області. Метою експедиції було виділення чистопородних бджолосімей для створення нових селекційних одиниць карпатських бджіл. У результаті було виділено і придбано 4 бджолосім’ї для подальшої селекційної роботи. Крім того, експедиція відмітила значне скорочення чисельності бджолосімей у районі. Це відбулося з причини зникнення багатьох лісокомбінатівських пасік, на яких ще не так давно було кілька тисяч бджолосімей, серед яких не так важко було віднайти цінний різноманітний чистопородний матеріал. Тепер же знайти такий матеріал дуже і дуже не просто. Отже, наша країна втрачає скарби у вигляді аборигенних чистопородних бджіл, у даному випадку – карпатських. Щоб припинити цей процес необхідно частину коштів, що виділяють на племінну роботу, спрямувати на виявлення аборигенних бджіл і їх збереження в природі для наших нащадків. Втіленню всього цього в реальність може сприяти
Рада по роботі з породами бджіл, яка створена при Інституті бджільництва ім. П.І.Прокоповича. Сподіваємось, що вона запрацює. На мій погляд, її члени повинні збиратися раз на рік з метою обговорення стану селекційно-племінної роботи з породами бджіл, удосконалення цієї роботи та ефективності її використання на шляху збереження, удосконалення та підвищення продуктивності вітчизняних порід бджіл. Кращий спосіб таких зібрань – це проведення конференцій, на яких запрошувати: чиновників, безпосередньо причетних до фінансування племінної справи у бджільництві; ведучих науковців у бджільництві; науковців-виконавців селекційних програм; спеціалістів, які відповідають за стан племінної справи на пасіках племінних господарств; власників ведучих господарств з виведення маток; представників тематичних засобів масової інформації та інших. Рада по роботі з породами бджіл повинна збиратись щорічно, в один і той же місяць. Про дату і місце її проведення необхідно повідомляти у тематичних журналах за три місяці до визначеного терміну проведення. В. А. ГАЙДАР
Минуло 37 років з часу, як професор Г.А.Аветисян дорогою до Румунії у справах видавництва матеріалів Міжнародної федерації пасічних об’єднань Апімондія, зупинявся у Закарпатті, де й відбулося його перше знайомство з карпатськими бджолами на пасіці обласного бджолорозплідника. Він був зачарований миролюбивістю місцевих бджіл, їхнім інтенсивним весняним розвитком, вражаючою працездатністю на зборі меду і пилку, а також відбудовою стільників. Це стало початком багаторічного співробітництва з кафедрою бджільництва Московської академії ім. Тімірязєва не тільки бджолярів Закарпаття, а й усієї України (В.Гайдар, В.Пилипенко, „Пасіка”, № 9, 1996).
У тому ж році до м. Мукачевого, на бджолорозплідник, відрядили аспіранта цієї кафедри І.К.Давиденка, який почав вивчати морфобіологічні й господарські особливості карпатських бджіл Рахівського району та поліпшувати їх. У результаті трьохрічних досліджень карпатських бджіл у місцях їхнього природного розселення та випробування в умовах Рязанської області в Росії (А.П.Угроватов, 1975) було зроблено висновок, що гірські райони Закарпаття населяє сіра карпатська бджола. Вона дуже схожа з широко відомою країнською бджолою, але вигідно відрізняється від неї малою рійливістю. Підсумком роботи Давиденка було виділення 78-ої лінії карпатських бджіл, сім’ї якої на 35-40% відрізнялись підвищеною продуктивністю та плодовитістю маток.
Майже одночасно почав вивчати карпатських бджіл і співробітник цієї кафедри В.О.Губін, який пізніше став її завідувачем. Він відселекціонував 7/-му лінію бджіл. Вона виявилась найкращою при випробуваннях у сурових умовах Західного Сибіру. її ‘ морфобіологічні особливості вчений поклав у положення біоморфологічного стандарту чистопородних карпатських бджіл. В.О.Губін був одним із організаторів масової репродукції карпатських бджіл в ізольованих місцях напівпустельних районів Узбекистану та південного Казахстану з метою їх поставки на розплідники Північного Кавказу для їх масової репродукції.
Результати цих робіт дали підставу професору Г.А.Аветисяну для організації всебічного вивчення, випробування та поширення карпатських бджіл у різноманітних зонах колишнього СРСР. За досить короткий термін карпатські бджоли пройшли успішне випробування практично в усіх регіонах Радянського Союзу. Роботу виконувала ціла плеяда аспірантів та співробітників кафедри бджільництва ТСГА. Серед них -когорта українців: І.К.Давиденко, В.А.Гайдар, В.П.Пилипенко, В.Д.Хижа, І.І.Мерцин, С.А.Костенко, Н.Тимченко, які в процесі дослідження карпатських бджіл успішно виконали та захистили кандидатські дисертації. Крім них, у загальну справу всебічного дослідження карпатських бджіл вагомий внесок зробили професори В.Г.Кашковський і Ю.А.Черевко та такі науковці, як І.М.Кудінова, І.Ю.Верещака, О.М.Угроватов, А.В.Морозов, Л.О.Пічкова та інші.
За відносно короткий термін ці дослідники виконали низку робіт: відселекціонували 8 ліній карпатських бджіл; розробили методику прискореної оцінки якості маток по нащадках; запропонували найефективніший (на той час) тип нуклеусного вулика; виявили пари ліній, які при схрещуванні дають найбільший ефект гетерозису; розробили і впровадили у виробництво технологію виробництва та використання відселекціонованих карпатських бджіл у пакетній справі, яка, по суті, зробила революцію в технологічних процесах бджо-лорозплідницьких господарств СРСР; провели порівняльне вивчення карпатських і кавказьких бджіл на запиленні насінників конюшини, яке показало, що карпатянки працюють на квітках червоної конюшини не гірше, ніж кавказянки, а після дресирування – навіть ліпше; показали ефективність радіоселекції карпатських бджіл; вивчили сезонну мінливість екстер’єрних ознак карпатських бджіл в гірській і долинній зонах у місцях їхнього природного розселення; дослідили резистентність (стійкість) різних ліній карпатських бджіл до нозематозу та вплив інбридінгу і міжлінійної гібридизації на екстер’єрні, інтер’єрні і господарсько корисні їхні ознаки.
Із 1990 року основні роботи з удосконалення племінних якостей карпатських бджіл й організації системи їхньої охорони проводить Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича, який у гірській місцевості має три задовільно ізольовані чистопородні пасіки. У підборі місць під пасіки приймав безпосередню участь директор Інституту бджільництва, професор Л.І.Боднарчук. На цих пасіках поглиблену селекційну роботу ведуть співробітники відділу селекції і репродукції карпатських бджіл, що знаходиться в м. Мукачевому. Науковці відділу розробили програму селекції бджіл у напівзакритій мікропопуляції, методики створення суцільних масивів чистопородних карпатських бджіл та визначення їхньої чистопородності, відселекціонували три типи чистопородних високопродуктивних карпатських бджіл. Загалом їх високо оцінили пасічники як нашої країни, так і багатьох зарубіжних. Про особливу популярність і значимість карпатських бджіл за межами України свідчить той факт, що їхнім дослідженням і вдосконаленням займається спеціальний підрозділ Науково-дослідного інституту бджільництва. Варто згадати й про те, що карпатські бджоли типу „Вучківський” отримали дуже добру оцінку у селекціонерів Чеської Республіки в програмах створення ліній бджіл, резистентних до грибкових захворювань та вароатозу. До того ж, вони відзначають здатність карпатських бджіл відшукувати джерела медозбору на значно більшій віддалі від пасіки.
Як обдурюють пасічників?
На даний час у структурі чистопородних відселекціонових карпатських бджіл є три типи: „Вучківський”, „Говерла” і „Колочавський”. Масово репродукуються перші два типи. І це типи, а не лінії. Принципова різниця між ними в тому, що у створенні типу за розробленою нами програмою „Селекція бджіл у напівзакритій мікропопуляції” бере участь декілька десятків видатних неспоріднених високопродуктивних маток, а при відборі лінії – одна. Лінії бджіл, які були відселекціоновані на Закарпатті в попередні роки, якими б добрими вони не були свого часу, безповоротно втрачені. Тому не перестаю дивуватись і обурюватись, коли пасічники говорять, що вони придбали маток тієї чи іншої лінії. Таким пасічникам моя відповідь єдина – вас обдурили.
Створення типів бджіл на сучасному світовому етапі знань генетики бджоли є найпрогресивнішою формою ведення селекції бджіл, бо саме вона передбачає найповніше акумулювання та збереження в усій повноті статевих алелей бджіл певного природного ареалу.
І це підтверджується багаторічним успішним розведенням карпатських бджіл типу „Вучківський” на пасіці, що розташована в с. Вучкове Міжгірського району Закарпатської області. Створений тут тип без перебільшення є гордістю Інституту бджільництва ім. П.І.Прокоповича. Нам вдалося створити чистопородний і висококонсолідований тип карпатських бджіл, довжина хоботка яких відповідає нижній межі цієї ознаки довгохоботних кавказьких бджіл. Ця особливість вучківських бджіл разом із притаманною їм високою заповзятливістю відкриває високу ефективність їх використання на запиленні насінників конюшини, люцерни та інших ентомофільних рослин з глибоким заляганням нектару.
Господарські ознаки чистопородних бджіл
На основі майже 40-річного всебічного вивчення і використання чистопородних відселекціонованих карпатських бджіл у зоні їхнього природного розселення, у різних зонах України та Росії і деяких інших зарубіжних країн дають основу стверджувати, що цим бджолам притаманний цілий комплекс цінних біологічних і господарських ознак: вони досить миролюбні і зимостійкі; успішно витримують безоблітний період до 6 місяців і досить стійкі до ураження нозематозом; мало рійливі; добре орієнтуються, у зв’язку з чим найпридатніші для павільйонного утримання та в теплицях; до льотно-збиральної діяльності залучаються у більш ранньому віці, що також важливо для теплиць, де період їхнього життя значно скорочується; інтенсивно розвиваються в ранньовесняний період, а тому ефективно опилюють сади; відносно швидко набирають оптимальну силу і з надходженням у гніздо значної кількості нектару скорочують виховання розплоду; легко переключаються з одного виду медоносів на інші; можуть збирати нектар з низькою концентрацією цукрів; мають довгий хоботок – 6,5-6,9 мм, що дає їм можливість збирати нектар з червоної конюшини й ефективно запилювати її; не знижують льотної активності після відбору матки і частини розплоду, тому при виробництві пакетів не знижують медозбір; матки у них високо яйценосні, що дало можливість поставити пакетне бджільництво на якісно новий рівень, бо відпала потреба підсилювати пакетні сім’ї розплодом від зимувалих та утримувати товарні відводки; медова та воскова продуктивність карпатянок у місцях виробничого випробування на 30-50 % вища, ніж у місцевих.
Отже, наведена характеристика цілком підтверджує висновок відомого дослідника карпатських бджіл В.О.Губіна про рідкісний випадок спадкової концентрації багатьох корисних ознак у результаті тривалого природного відбору в особливих природнокліматич-них умовах. Цей факт набуває ще більшого значення у зв’язку з тим, що природне поєднання ознак характеризується високим ступенем передавати їх нащадкам і стійкістю в поколіннях за чистопородного розведення і використання. Саме ця особливість карпатських бджіл і визначає їхню високу ефективність використання в усіх зонах нашої країни і ряду інших.
Проте, передача цінних властивостей бджіл та найбільший прояв тієї чи іншої породи значною мірою визначається технологією виведення маток. Тому на матковивідних пасіках повинні застосовувати найсучасніші технології. Тільки вони дають можливість одержувати високоякісних маток, які можуть у всій повноті розкрити генетичні можливості породи. На жаль, на сьогодні таких пасік обох наших вітчизняних порід обмаль.
Первинні репродуктори чистопородних карпатських маток знаходяться в Закарпатті і це природно. Вони забезпечували і забезпечують первинним племінним матеріалом розплідники карпатських бджіл України та Росії. В Прикарпатській зоні, згідно з моїми даними, найкращим репродуктором карпатських бджіл є приватна пасіка ученого пасічника Міська Володимира Ільковича, який виводить не тільки племінні матки від всебічно перевіреного племінного матеріалу, а й веде наукову роботу з його удосконалення та інших питань.
Попит на бджоломатки.
У колишньому Радянському Союзі найпотужнішим розплідником карпатських бджіл був розплідник в м. Мукачевому. Попит на його матки був необмеженим. Тому основну їх кількість відправляли на розплідники Північного Кавказу та на пасіки інших республік. В Україні ж, в основному, поширювали матки з досить потужних вторинних бджолорозплідників Луганської та Черкаської областей. Основну кількість маток, що виводили на них, використовували на пасіках цих та навколишніх областей.
Продуктивність пасік.
Як же впливали карпатські матки на продуктивність пасік згаданих областей? Позитивно і тільки позитивно – такий висновок зроблено на основі даних аналізу продуктивності бджолосімей за ряд десятиріч. Наприклад, за даними А.П.Стройної, яка працювала зоотехніком Луганської бджолоконтори понад тридцять років і була організатором обласного бджолорозплідника, на якому у різні часи репродукувались матки і кавказьких, і карпатських бджіл, з організацією виведення карпатських маток продуктивність громадських пасік зросла вдвічі. За високу продуктивність карпатянок їй вдячні багато пасічників Луганщини та сусідніх областей, де на багатьох пасіках стабільно збирають від сім’ї по 50-100 кг меду. І це пояснюється тим, що на них, до поширення карпатянок, розводили помісі кавказьких бджіл невідомих поколінь, які невитривалі в зимівлі та малопродуктивні через свої біологічні особливості.
На жаль, деякі пасічники й досі мають ностальгію за кавказькими бджолами і „хворіють лихоманкою” використання їхніх помісей, не усвідомлюючи шкоди, яку вони приносять національному бджільництву. Такі пасічники не бажають бачити, що майже таку саму додаткову кількість меду можна отримати, використовуючи внутріпородний гетерозис, схрещуючи окремі лінії чи типи бджіл вітчизняних порід та їхній міжпородний гетерозис.
Пошук ефективних внутріпо-родних гібридів є перспективним у плані підвищення продуктивності бджільництва. При гібридизації суттєво зростає продуктивність бджолиних сімей і, що дуже важливо, зберігається чистота породи. Так, вивчення та використання міжтипових гібридів карпатських бджіл у степовій частині Криму показало, що у гібридних форм збільшується життєздатність бджіл, розміри тіла, стійкість до хвороб та продуктивність від 19 до 31 %. До того ж, серед гібридних форм продуктивніші ті, у яких більші розміри тіла. Це дуже значний потенціал збільшення виробництва продуктів бджільництва в нашій країні. Проте, мало хто свідомо використовує явище гетерозису при чистопородному розведенні.
Збереження аборигенних бджіл.
Розповідаючи про карпатських бджіл, не можу не сказати про стан збереження цих бджіл та українських степових. Про важливість збереження аборигенних бджіл назріло питання не тільки у нас, айв усьому світі. Багато країн уже беруть участь у програмі фіксації генофонду медоносної бджоли на всій земній кулі, щоб зберегти вихідний матеріал для наступного племінного розведення і селекції. Без сумніву усі породи і популяції бджіл України є неоціненним скарбом і необхідно на державному рівні вживати належних заходів щодо їх збереження.
Щодо карпатських бджіл, то твердо можу сказати, такого ставлення до їх збереження не-існує, як і немає, на мій погляд, в державній аграрній структурі підрозділу, який би належно відповідав за стан галузі бджільництва і, зокрема, за стан племінної справи, матеріальне забезпечення якої погіршується із року в рік. На це я звертав увагу в своїх публікаціях та річних наукових звітах. Як же можна виконувати роботи з пошуку та збереження чистопородних форм аборигенних бджіл, коли науковці мають лише жалюгідну оплату праці. Немає коштів на відрядження, придбання комп’ютерної техніки, організацію ізольованих репродукторів різних порід, пошук нових чистопородних форм аборигенних бджіл та створення їхніх заказників.
Де взяти кошти на племінну справу
Дехто з чиновників може заперечити, що це не зовсім так, мовляв в останні роки кошти на племінну справу держава виділяє. Але, чи доходять вони до селекціонерів і чи впливають на покращення стану племінної справи в бджільництві?
Щодо карпатської породи, до якої я маю безпосереднє відношення уже не одне десятиріччя, скажу твердо – ні! Селекціонери не причетні до розподілу коштів на племінну справу і довідуються про них випадково. Чому? Чиновники Міністерства аграрної політики, які розподіляють кошти на проведення племінної справи у бджільництві, та ті, що отримують їх, жодного разу не розповіли на сторінках наших пасічницьких часописів про мету використання цих коштів та користь бджільництву від їх вкладення. А це є національним питанням, від якого залежить майбутнє нашого бджільництва та його користь для загальнонародного господарчого комплексу. Адже бджоли в нашій країні забезпечують запилення близько 3 млн. га посівів ентомофільних сільськогосподарських культур, а користь від бджіл, як запилювачів, у декілька разів перевершує користь від їхніх продуктів. Не є перебільшенням, що й здоров’я нації значною мірою залежить від бджіл. У багатьох розвинених країнах це належно оцінено.
Селекційні племінні пасіки тієї чи іншої породи бджіл правомірно можна порівнювати з селекційним стадом певної породи великої рогатої худоби. Проте, ставлення державних чиновників до цих селекційних структур має разючу відмінність.
Якщо селекційні центри (ферми) більшості порід корів мають зразковий вигляд та сучасне обладнання для виконання поставлених завдань, то селекційні пасіки (а центрів таких і не існує) мають жалюгідний вигляд, бо на проведення на них селекційної та племінної роботи державні кошти не доходять. Дуже дивно, що селекційні пасіки залишаються поза увагою держави з причини примх чиновників, котрі розподіляють кошти на племінну роботу в бджільництві. Ми конкретно залежимо від пана В.Г.Мовчана, бо він єдиний, хто відстоює інтереси обласних пасічницьких структур у Міністерстві аграрної політики і я вважаю, що, перш за все, від нього залежить розподіл коштів. Чомусь у кошторисі витрат на племінну роботу немає статей витрат на селекційну роботу та збереження й удосконалення аборигенних бджіл. Виходить не природно, що племінні пасіки вторинних репродукторів одержують якісь кошти на їх підтримання та проведення племінної роботи, суть якої (згідно з статтями кошторису) зводиться до придбання племінного матеріалу, а тим, у кого цей матеріал придбали, коштів не знаходиться. Це, в основному, селекційні пасіки Інституту бджільництва ім. П.І.Проко-повича та його Полтавського філіалу.
Перспективи розвитку племінної справи.
Незважаючи на такі невеселі реалії щодо проведення племінної роботи на сучасному рівні, співробітники Інституту бджільництва ім. П.І.Прокопови-ча у травні 2002 року провели експедицію на гірські пасіки Рахівського району Закарпатської області. Метою експедиції було виділення чистопородних бджолосімей для створення нових селекційних одиниць карпатських бджіл. У результаті було виділено і придбано 4 бджолосім’ї для подальшої селекційної роботи. Крім того, експедиція відмітила значне скорочення чисельності бджолосімей у районі. Це відбулося з причини зникнення багатьох лісокомбінатівських пасік, на яких ще не так давно було кілька тисяч бджолосімей, серед яких не так важко було віднайти цінний різноманітний чистопородний матеріал. Тепер же знайти такий матеріал дуже і дуже не просто. Отже, наша країна втрачає скарби у вигляді аборигенних чистопородних бджіл, у даному випадку – карпатських. Щоб припинити цей процес необхідно частину коштів, що виділяють на племінну роботу, спрямувати на виявлення аборигенних бджіл і їх збереження в природі для наших нащадків.
Втіленню всього цього в реальність може сприяти Рада по роботі з породами бджіл, яка створена при Інституті бджільництва
ім. П.І.Прокоповича. Сподіваємось, що вона запрацює. На мій погляд, її члени повинні збиратися раз на рік з метою обговорення стану селекційно-племінної роботи з породами бджіл, удосконалення цієї роботи та ефективності її використання на шляху збереження, удосконалення та підвищення продуктивності вітчизняних порід бджіл. Кращий спосіб таких зібрань – це проведення конференцій, на
яких запрошувати: чиновників, безпосередньо причетних до фінансування племінної справи у бджільництві; ведучих науковців у бджільництві; науковців-виконавців селекційних програм; спеціалістів, які відповідають за стан племінної справи на пасіках племінних господарств; власників ведучих господарств з виведення маток; представників тематичних засобів масової інформації та інших.
Рада по роботі з породами бджіл повинна збиратись щорічно, в один і той же місяць. Про дату і місце її проведення необхідно повідомляти у тематичних журналах за три місяці до визначеного терміну проведення.
В. А. ГАЙДАР