На цінність карпатських бджіл, які заселяють значну частину Карпат, вказували багато дослідників (І. В. Петров, 1966 р.; І, Гопак, 1968 р.; Г. А. Аветисян; І. К. Давиденко, 1968 р.; В. О. Губін, 1970 р, та ін.)
Значні дослідження карпатських бджіл провела кафедра бджільництва Московської сільськогосподарської академії імені К, А. Тімірязєва, де у 1965 році під керівництвом доктора с.г. наук, професора Г. А. Аветисяна було розпочато вивчення і селекцію цієї поради.
З 1966-го по 1969 рік аспірантом цієї кафедри І. К, Давиденком (який був і працівником Української дослідної” станції бджільництва з 1960 року) проведено визначення морфобіологічних і господарських особливостей карпатських бджіл та їх поліпшення. За результатами роботи з’ясовано, що гірські райони Закарпаття населяє особлива аборигенна порода бджіл – сіра карпатська, та виділено 78-у лінію карпатських бджіл. Сім’ї цієї лінії виділялися на фоні місцевих бджіл підвищеною на 35-40% медо продуктивністю і плодовитістю маток.
Але фактичне вивчення цих бджіл було розпочато майже на 10 років раніше Українською дослідною станцією бджільництва,
У 1954 році на дослідній станції виконували тему «Створення вихідного «гібридного» матеріалу для породної групи бджіл». Виконавці- кандидат біологічних наук А, П. Волосевич та старший науковий співробітник А. В, Містергазе.
На той час панувало мічурінське вчення, згідно з яким схрещування найбільш географічно віддалених форм давало гібриди, які найлегше пристосовуються до умов нової місцевості. Виходячи з цього принципу, для створення вихідного «гібридного» матеріалу було вирішено використати бджіл з найбільш віддалених районів СРСР – далекосхідних, кавказьких і закарпатських.
Породний склад бджіл Закарпаття був не вивчений. У російській пасічній літературі зовсім не було даних про цих бджіл. Декілька незначних публікацій було у Чеській пасічній періодиці («Подкарпатское пчеловодство), де вказувалося, що «… до завезення іноземних бджіл у Закарпаття гірська місцева бджола була дуже гарною. Мала швидкий розвиток з весни, В травні повна сила і чудовий медозбір, нерійлива, добре зимує».
Спроба охарактеризувати місцеву породу була зроблена студентом дипломником Ужгородського університету Ф. І, Майором у його дипломній роботі, де закарпатська популяція характеризується як зовсім особлива.
Виходячи з потреб тематики та відсутності достовірної інформації, 1954 року було вирішено визначити стан бджільництва Закарпаття. З’ясовано, що бджоли низини за морфологічними ознаками і біологічними особливостями дуже відрізняються від бджіл, яких розводять у високогірній частині – Рахіському, Міжгірському, Хустському і В. Березнянському районах. V високогірні райони бджоли Інших порід не завозили, тому їх вивченню було приділено основну увагу. Вивчали біологічні І морфологічні ознаки. Найбільшу кількість проб бджіл взято в селі Драговому (сюди ніколи не завозили інші бджоли), і звідси ж для вивчення привезено маток на українську дослідну станцію бджільництва. Отримано дані щодо екстер’єру та біології цих бджіл, відзначено низку специфічних, тільки їм притаманних, особливостей. Роботу планували продовжити наступного року. Але, враховуючи зауваження Інституту бджільництва про малу чисельність матеріалу на станції для продовження роботи з вивчення цієї бджоли, Науково-технічна рада УДСБ прийняла рішення про припинення її вивчення.
Вибраний на той час напрямок у бджільництві – підвищення продуктивності бджолиних сімей шляхом гібридизації змушував підшукувати нові вихідні форми для схрещування. Знову звернули увагу на бджіл Карпат,
У 1961 році було продовжено дослідження (виконавець П. О, Губа) карпатських бджіл для використання їх у племінній справі та розпочато роботу з оцінки можливостей організації потужного матковивідного господарства для отримання ранніх маток. Місцем проведення цих робіт рекомендовано район передгір’я Ужгородського, Мукачівського, Берегівського районів.
З 1964-го року по 1972 рік проводили випробування і порівняльну оцінку карпатських бджіл з іншими породами (виконавці П. О. Губа І, А. Бабич, В, А. Гайдар) за господарськокорисними ознаками і стійкістю до нозематозу в різних регіонах України. Дані використано для формування Плану породного районування бджіл України,
У цей же час вивчали поведінку різних порід бджіл в теплицях (виконавці Л. І. Боднарчук, П. А. Марченко). За результатами досліджень з’ясовано, що карпатські бджоли з їхньою високою відтворювальною здатністю є найбільш придатними для використання в тепличних господарствах.
У зв’язку з тим, що всі відомості про карпатську породу базувалися тільки на вивченні бджолиних сімей Рахівського і Міжгірського районів Закарпатської області, а решта бджіл більшої території українських Карпат залишалася поза увагою, з 1972 року розпочато цілеспрямоване вивчення господарсько-корисних ознак карпатських бджіл різних екотипів (виконавці І, ДавиденкО, Г, Микитенко, А. Кочетов, В. Іванова). Обстежували пасіки Івано-Франківської та Чернівецької областей. У 1975 році офіційно створено відділ селекції бджіл при Українській дослідній станції бджільництва з опорним пунктом у Чернівецькій області. Його основним завданням стало збереження, поліпшення та розмноження карпатських бджіл у зоні їх формування. Того ж року групою науковців під керівництвом І. К, Давиденка на основі опрацювання комплексу біологічних і господарських ознак бджіл різних екотипів було виділено Путивльський екотип, у бджіл якого була сильно розвинена флороміграція, вони вигідно виділялися яйценосністю маток, нерійливістю та миролюбністю.
У наступні два роки шляхом індивідуального відбору з оцінкою маток за якістю їх потомства було отримано дві бджолині сім’ї, які стали родоначальницями ліній „Буковина” (виконавці В. Іванова, В, Іонова). Під час випробування її сім’ї зібрали меду на 50% більше, ніж місцеві.
У 1979 році тими ж виконавцями вивчено різні варіанти гібридів карпатських бджіл. Лінія «Буковина», була рекомендована для апробації як лінія з найбільшою комбінативною здатністю, та було показано, що міжлінійна гібридизація закріплює бажані морфологічні ознаки і служить надійним заходом збереження породи в чистоті,
У 1980 році налагоджено масове розмноження відселекціонованого матеріалу лінії “Буковина». Продовжено пошук нового матеріалу експедиційним обстеженням високогірних пасік і закладено на перевірку нову лінію «Верховина».
У 1985 році апробовано лінію «Буковина» і сформовано її масив (5 тис. бджолосімей) у Сторожинецькому, Вижницькому і Путивльському районах Чернівецької області (виконавці В. Іонова, В. Семенюк). Розпочато апробацію лінії “Верховина», Сформовано дослідні групи ^Снятинська» і «Долинська» (виконавець В, Семенюк), у Верховинському районі Івано-Франківської області виділено «Гринявську» дослідну групу (1988 р.). Робота щодо оцінки та поліпшення цих груп, створення на їх основі масивів та ліній тривала до 2000 року. Бджолині сім’ї цих груп під час виробничої перевірки 1996 року на пасіках Сторожинецького лісгоспу мали вищу на 30-50% медпродуктивність порівняно з неполіпшєними.
На початок 2000 року було сформовано масив чистопородних карпатських бджіл (6280 бджолосімей) у Сторожинецькому районі Чернівецької області, який планували розширити до 10-1 2 тисяч,
Але, на жаль, у 2000 році у зв’язку зі значними фінансовими труднощами та недостатнім кадровим забезпеченням виникли проблеми з налагодженням масового виведення маток відселекціонованого матеріалу (392 шт. за чотири роки) та значним скороченням бджолиних сімей у регіоні було вирішено припинити виконання наукових тематик по карпатській бджолі, а опорний пункт розформовано.
За період вивчення карпатських бджіл працівниками Української дослідної станції бджільництва було вивчено породний склад бджіл частини території українських Карпат, виділено і рекомендовано для використання 5 ліній карпатських бджіл, створено масиви карпатських бджіл загальною чисельністю 12 тис. бджолосімей. Випробувано та оцінено цих бджіл на території усіх кліматичних зон України та за ЇЇ межами. Реалізовано декілька десятків тисяч чистопородних бджолиних маток карпатської породи.
